Мало хто знає про це місце. Саме на цьому місці Тарас Григорович писав ту саму «Розриту Могилу». Звідси все почалося. Традиційні заховання на нашій землі в форматі курганів це явище відоме. Скільки існує недосліджених курганів – ніхто не знає. Але, їдучі трасою, часто посеред поля попадають на око ці маленькі горі.

Нам достатньо знань щоб розуміти: це могили. Раніше так ховали людей. Сьогодні – копають яму. Раніше – насипали землю зверху. Але і сьогодні і раніше – тіло в землю. Як каже історія, Григорич мав змогу спостерігати, як солдати імперської росії вели земельні роботи на конкретно цьому кургані. Саме після побаченого Тарас написав:

…Степи мої запродані
Жидові, Німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі:
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує, —
Не своє шукає;
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть Москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку здіймати…
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати!…

Це було в 1843. Чи вдалост тобі знайти в цих словах шось про сьогодення? Ну шо, перевертні? Шо як? 30 км від нашого Центру. Знайшли місце, досліджуючи околиці і створюючи туристичні маршрути.