Дерев’яна церква, село Сулимівка

Окрасою Яготинського краю по праву вважається дерев’яна церква Стрітення Господнього у с.Сулимівка. Це єдина старовинна церква, яка збереглася в районі. Останні 16 храмів були знищені радянською владою, 1 спалили грабіжники у 2010 році. Село Сулимівка бере свій початок від невеликого хутора, заснованого у 1754 році полковником Переяславського полку Війська Запорізького Іваном Сулимою на березі річки Журавки. У 1781 році право на володіння хутором отримала дружина полковника, згодом він перейшов у спадок його синам. Кількість населення постійно збільшувалася, проте церкви у селі не було аж до початку ХХ століття. Історія церкви Стрітення Господнього почалася у 1902 році, коли місцевий житель, перевізник соснового лісу, Пилип Кирик (або Кириченко, 1854 р.н.) організував збір коштів на зведення храму. 25 січня 1905 року в Полтавській єпархії він отримав збірну книгу для будівництва церкви. У появі храму була зацікавлена навіть місцева польська знать. Зокрема, заможна власниця великого маєтку в Сулимівці Єлизавета Вільгельмівна Дзевоновська виділила землю на спорудження храму. А згодом власним коштом установила в ньому позолочений іконостас. ЇЇ донька Роза подарувала храму живописну ікону “Голгофа”.

У будівництві церкви брали участь багато людей, але особливо відзначився Софроній Максимович Дворник, ієродиякон, а потім архімандрит Гетсиманського Чернігівського скиту Троїце-Сергієвої лаври. Після того, як став монахом, він віддав ділянку землі, якою володів, під будинок священика. Ієродиякон Софроній зібрав суттєву матеріальну підтримку для будівництва храму. Також завдяки йому та коштам ченця Іоанникія у майстернях Троїце-Сергієвої лаври були написані ікони для іконостасу. У закладці першого каменя взяв участь генерал Катеринич із села Гензерівка. Зведення храму відбувалося під керівництвом місцевого майстра Кабанова. Кількома роками раніше він разом зі своїми теслями збудував храм у сусідньому селі Лозовий Яр (згорів у 2010 році). Вважається, що на ньому вони “тренувалися”, а церква в Сулимівці вийшла набагато краще. Споруджена церква Стрітення Господнього у традиційному для того часу архітектурному стилі козацького бароко – з одним куполом та прибудованою дзвіницею. Матеріалом для її побудови була високоякісна червона сосна. Відбракований матеріал пустили на будівництво школи, яка згодом була розібрана.

Зовні храм пофарбований у небесно-блакитний колір, який є символом Божої Матері, що принесла маленького Спасителя у храм для освячення (саме на честь цього свята Стрітення Господнього і названа церква). Синім кольором виділені контури дверей, вікон та кутові перетини. Вікна храму не однакові. На першому поверсі вони вузькі та видовжені, оздоблені фігурними лиштвами, а на дзвіниці та під куполом – арочні (заокруглені зверху).

На проміжному поверсі дзвіниці знаходяться кілька невеликих круглих віконець. Піддашшя храму прикрашають різьблені фризи, що мають хрестоподібні та різні геометричні візерунки. Цікавим є поєднання над храмом округлого куполу та конусоподібної маківки на дзвіниці. В період приходу радянської влади святиня практично припинила функціонування. Після німецької окупації храм знову запрацював за призначенням. Але вже у 1958 році церкву закрили на цілих 30 років. Тоді її перетворили на зерносховище, розширили двері так, щоб машини могли заїжджати прямо в приміщення храму. А для того, щоб їм зручніше було зсипати зерно на підлогу і, не розвертаючись, виїжджати, виїзд прорубали прямо у стіні вівтаря, розбивши при цьому іконостас. Зроблений на досить високому рівні, стінопис первісного храму був недбало зафарбований. Оригінальні розписи збереглися лише на стінах бабинця (західна частини будівлі) та на парусах під склепінням храму.

Церква остаточно відновила свою діяльність після проголошення незалежності України. Тоді у ній встановили новий зимовий вівтар на честь святого Іоанна Кронштадтського. У 2005 році храм відзначив своє сторіччя. Невдовзі після храмового свята Стрітення Господнього у церкві оновилася і замироточила ікона Стрітення. Того ж року церкву відремонтували: замінили старе перекриття новим залізним, а також встановили свіжі хрести.